СТВ

сутність праці

Пра́ця — діяльність людини для задоволення власних потреб і благ шляхом використання засобів праці. У процесі праці застосовується робоча сила людини.

зміст та характер праці

Зміст праці характеризує функціональні особливості конкретного виду трудової діяльності, обумовлені предметом праці, засобами праці й формою організації виробничого процесу. Поняття “зміст праці” включає в себе ступінь відповідальності й складності праці, рівень творчих можливостей, співвідношення виконавських та управлінських функцій, рівень технічної оснащеності, ступінь різноманітності трудових функцій, монотонності, самостійності і т.д. Зміст конкретного виду трудової діяльності пред’являє певні вимоги щодо освіти, кваліфікації, здібностей індивіда. Це основний чинник, що характеризує можливості розвитку особи в процесі праці, визначає спрямованість трудових навичок та реалізації творчих, фізичних та інших здібностей індивіда. Він впливає на ставлення до праці, задоволеність працею, ступінь інтересу до праці, плинність кадрів, рівень продуктивності праці.

Характер праці – соціально-економічна природа трудового процесу, суспільна форма його організації, спосіб взаємодії людей у процесі праці.
Характер праці залежить від рівня розвитку продуктивних сил і науково-технічного прогресу. Соціально-економічна сутність праці відображає характер суспільного ладу. Праця людини завжди включена у визначену систему економічних відносин, здійснюється в умовах історично визначеного способу виробництва. Характер праці відображає її соціально-економічну неординарність, відмінність у межах тієї чи іншої суспільно-економічної формації. Він вказує на соціально-економічний статус працівників, їх місце в системі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ.

сутність соціально-трудових відносин

Сучасний стан соціально-трудових відносин відображає суперечності між ціною та вартістю робочої сили, між інтересами найманих працівників та роботодавців, а також віддзеркалює наявні деформації трудових цінностей, рівень конфліктності у суспільстві внаслідок недосконалої державної політики, яка понад десятиріччя проводилася ціною соціальних втрат.
Регулювання процесу взаємодії суб’єктів відносин у сфері праці – відносно самостійне завдання, яке зачіпає інтереси не лише роботодавців і найманих працівників, а й суспільства в цілому.
Соціально-трудові відносини – це сукупність економічних, соціально-психологічних, адміністративних та правових методів і норм, спрямованих на включення робочої сили в процес праці та її відтворення на основі ринкових механізмів – попиту, пропозиції, ринкової ціни.
Соціально-трудові відносини – це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками та роботодавцями в умовах ринкової економіки,націлених на забезпечення високого рівня та якості життя людини, колективу й суспільства в цілому. Комплексна характеристика соціально-трудових відносин передбачає з’ясування сутності таких категорій, як сторона, суб’єкт, предмет відносин у соціально-трудовій сфері, їхніх типів та рівнів тощо. У сукупності ці елементи та відносини, що їх відображають, утворюють систему соціально-трудових відносин.

види, типи та рівні соціально-трудових відносин

За організаційними формами існують такі типи соціально-трудових відносин: патерналізм, партнерство, конкуренція, солідарність, субсидіарність, дискримінація, конфлікт.
Патерналізм - значною мірою регламентації соціально-трудових відносин зі сторони держави або керівництва підприємства. Це від "батьківської турботи" держави про потреби населення або адміністрації підприємства про його працівників.
Партнерство - здійснення захисту своїх інтересів суб'єктами соціально-трудових відносин і їх самореалізація в політику погодження, взаємних пріоритетів.
Конкуренція характеризується взаємоповагою, досконалістю відносин між людьми або колективами.
Солідарність представляє загальну відповідальність і взаємну допомогу, основану на спільності інтересів групи людей.
Субсидіарність означає прагнення людини до особистої відповідальності за досягнення своїх цілей і своїх дій при рішенні соціально-трудових проблем.
Види: 1) за змістом діяльності: виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні 2) За суб’єктом – між організаційні, внутріорганізаційні, внутрівиробничі. 3) За об’єктом повноважень – відносини по горизонталі та по вертикалі 4) За характером розподілу доходів 5) За ступенем регламентованості 6) За способом спілкування.
РІВНІ СТВ – 1) Індивідуальний 2) груповий 3) Змішаний 4) Організації 5) Галузі 5) Регіону.

соціальне партнерство

Соціальне партнерство — це система взаємозв'язків між представниками найманих працівників (переважно професійними спілками) — з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями — з другого, і державою та органами місцевого самоврядування — з третього, що виражається у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.
Мета соціального партнерства полягає в прагненні держави, роботодавців і найманих працівників досягти загального блага в суспільстві шляхом підвищення продуктивності праці, розвитку науково-технічного прогресу, збільшення валового національного продукту, підвищення рівня життя населення.
Соціальне партнерство ґрунтується на демократичних засадах: свободи, плюралізму, бажанні сторін досягти взаєморозуміння в прийнятті спільних рішень, наданні можливостей брати участь в управлінні виробництвом і розподілі створеного продукту. Держава забезпечує правове регулювання взаємовідносин між партнерами, встановлює і контролює дотримання мінімальних норм і гарантій у сфері праці і соціально-трудових відносин (умови оплати праці, відпочинку, соціального захисту населення тощо).
До основних принципів соціального партнерства відносять: дотримання норм законодавства; повноважність представників сторін; рівноправ'я сторін в свободі вибору і обговоренні питань, які складають вміст колективних договорів і відносин; добровільність сторін в прийнятті на себе зобов'язань; систематичність контролю і відповідальність за виконання зобов'язань.

людські ресурси

Людські ресурси - специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Як фактор економічного розвитку людські ресурси - це працівники, що мають певні професійні навички і знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі. Вивчення людських ресурсів має велике значення для оцінки ринку праці й розробки відповідної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та його зайнятості.

трудові ресурси

Трудові ресурси - це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві.
З цього визначення виходить, що трудові ресурси включають в себе як реальних працівників, що вже зайняті в економіці країни, так і потенційних, котрі не зайняті, але можуть працювати.

людський капітал як соціально-економічна категорія

людський капітал — це сформований або розвинений у результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері суспільного виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника.
Слід звернути увагу на кілька принципових моментів, що випливають з цього визначення:
- по-перше, людський капітал — це не просто сукупність зазначених характеристик, а саме сформований або розвинений в результаті інвестицій і накопичений певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій;
- по-друге, це такий запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який доцільно використовується для одержання корисного результату і сприяє зростанню продуктивності праці;
- по-третє, використання людського капіталу закономірно приводить до зростання заробітків (доходів) його власника;
- по-четверте, таке зростання доходів стимулює подальші інвестиції в людський капітал, що приводить до подальшого зростання заробітків.

трудовий потенціал

Трудовій потенціал – це сукупність усіх трудових можливостей як окремої людини так і різних груп працівників. Трудовий потенціал характеризує якість і можливості праці. На показник трудового потенціалу впливають фактори: чисельність населення, рівень життя населення, міжкраїнна міграція, час праці. Якісна характеристика трудового потенціалу включає: фізичну, інтелектуальну, і соціальну складові
   На рівні суспільства трудовий потенціал характеризується такими узагальненими показниками, як здоров'я, рівень освіти, організованість, творчий потенціал та активність, моральність тощо. Здоров'я населення країни характеризується середньою тривалістю життя, часткою інвалідів, смертністю за різними віковими групами залежно від різних причин, розміром і часткою витрат на охорону здоров'я тощо. Моральність суспільства визначається його релігійністю, ставленням до інвалідів, дітей, престарілих, показниками соціальної напруги, злочинності тощо. Творчий потенціал і активність проявляються темпами науково-технічного прогресу в країні, доходами від авторських прав, кількістю патентів міжнародних премій та ін. Організованість на рівні суспільства можна оцінити якістю і стабільністю законодавства, обов'язковістю дотримання законів і угод, стабільністю політичної ситуації, якістю доріг і громадського транспорту тощо. Рівень освіти населення характеризується середньою кількістю років навчання у розрахунку на одну людину, часткою витрат на освіту в державному бюджеті, доступністю різних рівнів освіти тощо.

трудовий договір та контрат

трудови́й догові́р — угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (далі власник), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник — виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

види трудового договору

трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

трудовий контракт — це правовий документ, який свідчить про наявність домовленості між підприємством, ор-ганізацією чи установою і працівником про умови спільної ви-робничої і творчої діяльності. Відповідно до Цивільного ко-дексу України громадяни за допомогою контракту реалізують право розпоряджатися своїми здібностями та можливостями.

трудовий контракт — це індивідуальний, формальний і строковий трудовий договір. Його формальний характер означає, що він укладається згідно з діючими правилами, у письмовій формі, у двох екземплярах та підписується роботодавцем і працівником, зберігається у кожної зі сторін. Вважається, що таке оформлення сприяє дотриманню умов угоди. Однак формальний характер трудового контракту означає також і те, що конфлікти, які виникають з питань виконання підписаного контракту, можуть вирішуватися офіційним або третейським судом.

Трудовий контракт по суті є угодою між висококваліфікованим, дуже цінним працівником та організацією, відповідно до якої він зобов'язується виконувати важливу роботу на високому рівні, досягти певних важливих для організації конкретних результатів, а організація у відповідь на це приймає його умови щодо матеріального забезпечення, повноважень, умов праці і т. ін.

Трудова угода — це документ, що регламентує відносини між установою і позаштатним співробітником.

моп

Міжнародна організація праці (МОП) створена у 1919 р. за ініціативою та за активної участі західної соціал-демократії як своєрідна відповідь на революції у Росії та інших європейських країнах. Рішення створити міжнародну організацію, що усіляко сприяла би суспільному прогресу через встановлення й підтримання соціального миру між різними прошарками суспільства, було прийнято задля вирішення виникаючих у суспільстві протиріч не насильницьким, а еволюційним, мирним шляхом.

МОП — одна з найдавніших і найбільш представницьких міжнародних організацій. Створена відповідно до Версальського мирного договору при Лізі Націй у 1946 p., вона стала першою спеціалізованою установою ООН. Якщо на момент її створення у ній брали участь 42 держави, то тепер їх 175 за станом на 1 грудня 2001 р.

Головні цілі МОП — сприяння соціально-економічному прогресу, підвищенню добробуту й поліпшенню умов праці людей, захист прав людини.

Виходячи з цих цілей, основними завданнями МОП є такі:

• розробка погодженої політики й програм, що спрямовані на вирішення соціально-трудових проблем;

• розробка й прийняття міжнародних трудових норм у вигляді конвенцій і рекомендацій для здійснення визначеної політики;

• допомога країнам, що сприяють вирішенню проблем зайнятості та скороченню безробіття;

• захист прав людини (права на працю, на об'єднання, захист від примусової праці, дискримінації і т. ін.);

• боротьба з бідністю, за поліпшення життєвого рівня працюючих, розвиток соціального забезпечення;

• розробка програм стосовно поліпшення умов праці та виробничого середовища, техніки безпеки і гігієни праці, охорони та відтворення довкілля;

• сприяння об'єднанням працюючих і підприємців у їх роботі спільно з урядами щодо регулювання соціально-трудових відносин;

доходи населення

доходи населення – це сума грошових коштів і матеріальних благ, які домашні господарства одержали за певний проміжок часу у натуральному вигляді для підтримання фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від їх рівня.
Умовно можна провести наступну класифікацію доходів
Грошові доходи населення включають всі надходження грошей у вигляді оплати праці робітників, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів і нерухомості.
Натуральний дохід включає, перш за все, продукцію, вироблену домашнім господарством для власного споживання.
Номінальні доходи характеризують рівень грошових доходів незалежно від оподаткування і цін, а реальний дохід характеризує номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення.

Залежно від джерел формування доходи можуть бути трудові і нетрудові.

трудовий дохід — це дохід, який отримує працівник у результаті своєї економічної діяльності як наймана робоча сила або у разі самостійної зайнятості. Слід розрізняти також трудові доходи від основної роботи за наймом і доходи від вторинної зайнятості.

Нетрудові доходи – це надходження від діяльності, що ведеться з відхиленням від прийнятих у суспільстві державних правових норм, норм моралі та поведінки громадян.

продуктивність праці

Продукти́вність пра́ці— це показник трудової діяльності працівників. Характеризує кількість продукції, виробленої в одиницю часу, або витрати часу на виробництво одиниці продукції.

Методи вимірювання продуктивності праці

Натуральний метод вимірювання П.п. базується на обліку роботи в натуральному вираженні (тоннах, метрах, м3) за одиницю часу – місяць, рік, зміну, годину.
Трудовий метод вимірювання П.п. полягає в обчисленні витрат праці, затрачених на одиницю продукції. Показник, що обчислюється таким чином, характеризується трудомісткістю робіт і є оберненою величиною натурального показника.
Вартісний метод вимірювання П.п. полягає в тому, що для розрахунків приймають весь обсяг товарної (валової) продукції підприємства, що виготовлена (реалізована) за одиницю часу.
Метод умовних одиниць застосовується для вимірювання П.п., коли випускається дек. видів продукції. Для цього методу використовуються умовно натуральні одиниці, що забезпечують зведення всієї різноманітності видів продукції до одного умовного, виходячи з певних властивостей продукції.

організація оплати праці на підприємствах

Організація оплати праці являє собою систему організаційно-правових засобів, спрямованих на встановлення змісту і порядку введення системи оплати праці, тарифної системи, нормування праці, відрядних розцінок, преміювання, інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, встановлення норм оплати праці при відхиленні від тарифних умов, форм і строків виплати заробітної плати, порядку обчислення середнього заробітку, індексації зарплати у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін, компенсації зарплати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

Всі норми з оплати праці в рамках своєї компетенції підприємства встановлюють у колективному договорі.
У колективному договорі, з урахуванням норм і гарантій, передбачених законодавством і угодами, встановлюються такі умови в сфері оплати праці працівників конкретного підприємства:
1) визначаються фонди оплати праці;
2) системи оплати праці;
3) норми праці й грошові розцінки;
4) тарифні сітки;
5) розмір тарифної ставки І розряду, що перевищує розмір, встановлений нормами більш високого рівня;
6) схеми посадових окладів;
7) надбавки і доплати, що перевищують розміри, встановлені законодавством, а також додаткові види надбавок і доплат;
8) премії, що входять до системи оплати праці, та види і розміри матеріального заохочення;
9) компенсаційні і гарантійні виплати.

Умови оплати праці найманого працівника, який працює за трудовим договором у окремого громадянина (фізичної особи) визначаються угодою між роботодавцем і працівником.
Застосування встановлених умов праці шляхом конкретизації розміру оплати праці, надбавок, доплат, премій здійснюється власником за погодженням з працівником при укладенні трудового договору.
При укладенні контракту розмір оплати праці, її види встановлюються угодою сторін з урахуванням колективного Договору.

тарифна та безтарифна системи оплати праці

тарифна система оплати праці — це сукупність правил, за допомогою яких забезпечується порівняльна оцінка праці, залежно від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення галузі та інших факторів, що характеризують якісну сторону праці.
Як зазначалося вище тарифна система оплати праці включає:
а) тарифну сітку - коефіцієнти, які присвоюються робочим в залежності від кваліфікації;
б) тарифні ставки - суми, які нараховуються за певний проміжок часу (година, день) працівникам відповідної кваліфікації (розряду). Наприклад, працівнику першого розряду за одну годину нараховується одна гривня, а працівнику шостого розряду - шість гривень.

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт в залежності від їх складності, а робітників - в залежності від їх кваліфікації та відповідальності по розрядах тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Тарифна система відображає поділ працівників за професіями та кваліфікаціями.

безтарифна система оплати праці

В переході до ринкової економіки на деяких підприємствах почали використовувати безтарифну систему оплати праці, яка виникла перш за все через ускладнення роботи підприємств, яка впливає на те, що не завжди вони мають можливість виплачувати всім працівникам гарантованою тарифною системою заробітну плату. Оскільки кожен варіант застосовування безтарифної моделі оплати праці є унікальною розробкою керівництва конкретного підприємства, то можна дати характеристику спільних для них

працівникам гарантуєшся лише мінімальний обов’язковий рівень заробітної плати,

Отже спільний для безтарифних систем оплати праці є такі :

1) працівникам гарантуєшся лише мінімальний обов’язковий рівень заробітної плати, існування якого обумовлене законодавством про мінімальну заробітну платню;

2) Спочатку визначається загальна сума заробленої колективом заробітної плати, потім з неї вираховуються сума гарантованої мінімальної оплати всіх працівників підприємства, а залишок (він повинен становити більшу частину) розподіляється між членами колективу за певними встановленими заздалегідь правилами.

3) у рівні умови щодо можливості впливу на розмір своєї заробітної плати становляться усі працівники підприємства, незалежно від категорії і посади.

4) найважливішою проблемою є розробка розподілу колективного заробітку саме таким чином, щоб максимально націлювати працівників на покращення показників роботи, що важливі для досягнення кінцевого результату.

форми і системи заробітної плати

Форми та системи заробітної плати – це механізм встановлення розміру заробітку в залежності від кількості та якості праці і її результатів. Залежно від тог, який основний показник застосовується для визначення міри праці, всі системи заробітної плати поділяються на дві великі групи, що називаються формами заробітної плати. Зарплата існує у двох основних формах: почасовій і відрядній.

Форми

Почасова заробітна плата – це оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Для визначення рівня оплати робочої сили з’ясовують погодинну ставку заробітної плати, яку називають ціною праці. Погодинна оплата праці як різновид почасової використовується для подовження тривалості робочого дня. Під час економічної кризи підприємці скорочують робочий час з одночасним зниженням погодинної заробітної плати, що призводить до зниження заробітної плати нижче від вартості робочої сили.
Відрядна або поштучна заробітна плата – це оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу. Вона є перетвореною формою погодинної заробітної плати. Витрати робочої сили за цієї форми заробітної плати вимірюється кількістю і якістю виробленої продукції. Відрядна заробітна плата використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на нагляд за робітниками, посилення конкуренції серед робітників.

Системи заробітної плати

Системи заробітної плати характеризують взаємозв’язок елементів заробітної плати. В країнах ринкової економіки системи заробітної плати, що використовуються на підприємствах, розглядаються як ноу-хау і не розголошуються

В нашій країні найпоширенішими є такі системи заробітної плати:

–                  проста почасова (заробіток залежить від тарифної ставки, що відповідає присвоєному працівникові тарифному розряду, та відпрацьованого ним часу);

–                   почасово-перміальна (заробіток залежить від тарифної ставки, відпрацьованого часу та премії за досягнення певних кількісних або якісних показників);

–                   оплата праці за місячними посадовими окладами застосовується щодо працівників, робота яких має стабільний характер і щодо керівників та спеціалістів;

–                   проста відрядна (відрядний заробіток розраховується множенням кількості виробленої продукції на її розцінки);

–                   відрядно-преміальна (оплата праці включає відрядний заробіток і премії за досягнення результатів, що заохочуються);

–                   відрядно-прогресивна (робота, виконана в межах встановленої норми, оплачується за звичайними розцінками, а робота, виконана понад норму – за прогресивно зростаючими розцінками);

–                   непряма відрядна (заробіток працівника залежить від результатів праці працівників, що ним обслуговуються);

–                   акордна (розмір заробітку встановлюється за виконання всього комплексу робіт із визначенням терміну виконання);

–                   акордно-преміальна (передбачає ще і премії за якісне або дострокове виконання робіт);

((((. В сучасній економіці застосовують такі системи заробітної плати: тарифні, безтарифна модель, преміальні, колективні форми оплати.

Тарифна система – це сукупність нормативних матеріалів, за допомогою яких установлюється рівень заробітної палти працівників залежно від їх кваліфікації (складності роботи) та умов праці. До основних елементів тарифної системи належать тарифні сітки, тарифні ставки, довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, посадові оклади, надбавки й доплати до заробітної плати

Відрядно-преміальна система передбачає сплачування робітникові певної суми за кожен виріб. За норматив береться найменш можливий обсяг виробітку, завдяки чому він поширюється на більшість робітників. Ця система передбачає інтенсифікацію праці, поліпшення морального і соціального клімату на підприємствах.

Застосування колективних форм оплати праці зумовлене зростанням усуспільнення виробництва, погіршенням якості товарів внаслідок впровадження індивідуальних систем заробітної плати, вимогами трудящих. Застосування цієї системи призводить до збільшення армії безробітних, посилення експлуатації, оскільки виробіток робітників зростає такими темпами, які значно випереджають темпи зростання доплат.))))

соціально-економічна сутність заробітної плати

Праця, як і будь-який чинник виробництва, приносить його носію грошовий дохід – заробітну плату

функції, які виконує заробітна плата:

• відтворювальна: спрямована на забезпечення розширеного відтворення робочої сили;
• стимулювальна: забезпечує мотивацію максимальної віддачі зайнятих працівників, встановлюючи пряму залежність величини заробітної плати від результаті праці ;
• регулювальна: полягає у впливі заробітної плати на співвідношення між попитом і пропозицією, формування

види режимів праці та відпочинку

Серед факторів підвищення ефективності праці особливе місце належить раціональному режиму праці і відпочинку. Від його структури залежить динаміка втоми, відновлюваність функцій організму, працездатність і здоров'я людини, надійність і продуктивність праці.

Під режимом праці та відпочинку розуміють загальну тривалість трудової діяльності протягом доби, тижня, місяця, року, частоту і тривалість періодів трудової активності та перерв у процесі цієї активності, співвідношення і чергування цих періодів. Режим праці включає характеристики самого трудового процесу -інтенсивність чи екстенсивність, а також допустиму тривалість дії шкідливих факторів.

Режим праці і відпочинку - це встановлений для кожного виду робіт порядок чергування і тривалість періодів роботи та відпочинку.

Є такі види режимів праці та відпочинку:

-  змінний;

-  добовий;

-  тижневий;

-  місячний;

-  річний.

Основними елементами змінного режиму праці та відпочинку є встановлена загальна тривалість робочого дня, початок і закінчення роботи, час обідньої перерви, періодичність і тривалість інших регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку включає встановлену кількість і чергування змін, початок і кінець роботи в змінах, перерву на відпочинок.

Тижневий режим праці та відпочинку характеризується встановленою кількістю робочих днів і годин, порядком чергування днів роботи та відпочинку, чергуванням роботи в різні зміни.

Річний режим праці та відпочинку характеризується загальною кількістю днів і годин роботи, періодичністю і тривалістю основної і додаткової відпусток.

Для підвищення працездатності протягом всього робочого дня велике  значення  має  характер,  розмір  і тривалість перерви. Висока працездатність і продуктивність праці залежать від регламентації фізіологічно обґрунтованих перерв для попередження зниження продуктивності праці. На роботах, що вимагають високої нервової напруги й уваги, доцільно частіше вводити короткі перерви, тривалістю 3-5 хв., на важких роботах - до 10 хвилин. Залежно від характеру роботи перерви на відпочинок мають складати від 3 до 25 % оперативного часу зміни.

планування фонду оплати праці

Фонд заробітної плати — цe загальна сума грошових коштів, спрямована на оплату праці робітників і управлінського персоналу підприємства за певний обсяг виконаної роботи або виробленої продукції, а також на оплату невідпрацьованого часу, який підлягає оплаті відповідно до чинного законодавства.

З метою планування та аналізу ефективності використання фонду заробітної плати його диференціюють за певними ознаками. За змістом та джерелами формування виділяють фонд основної заробітної плати і фонд додаткової заробітної плати.
Залежно від одиниці виміру, за якою обчислюється фонд заробітної плати (людино-година, людино-день, людино-місяць тощо), розрізняють годинний, денний, місячний (квартальний, річний) фонд заробітної плати.
Годинний фонд охоплює всі види оплат за фактично відпрацьований час і складається із заробітної плати за відрядними розцінками, тарифними ставками, з премій відрядникам і погодинникам, доплат за умови та інтенсивність праці, за роботу в нічний час, не звільненим від основної роботи бригадирам за керівництво бригадою, за навчання учнів надбавки за професійну майстерність.
Денний фонд, окрім годинного фонду заробітної плати, входить доплата підліткам за скорочений робочий день і оплата перерв для годування немовлят.
Місячний (річний) фонд — це весь фонд заробітної плати, який складається з денного фонду заробітної плати, оплати чергових і додаткових відпусток, оплати за час виконання державних і громадських обов'язків, доплати за вислугу років і вихідної допомоги, заробітної плати працівників, відряджених на інші підприємства або на навчання.
До фонду основної заробітної плати входять:
— заробітна плата, нарахована за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування та ін.) за відрядними розцінками, тарифними ставками та посадовими окладами працівників незалежно від форм систем оплати праці, прийнятих на підприємстві;
— суми відсоткових або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг) у випадках, коли вони є основною заробітною платою;
— суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій газет та журналів та інших підприємств і оплата їхньої праці, що здійснюється за ставками авторської винагороди, нарахованої на підприємстві. До фонду додаткової оплати праці включаються:
— надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством;
— премії робітникам, керівникам, спеціалістам та іншим службовцям за виробничі результати, включаючи премії за економію конкретних матеріальних ресурсів;
— винагороди (відсоткові надбавки) за стаж роботи за спеціальністю на підприємстві, передбачені чинним законодавством;
— оплата праці у вихідні та святкові (робочі) дні, у понаднормовий час за розцінками, установленими законодавчими актами;
— оплата за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи;
— оплата щорічних та додаткових відпусток відповідно до законодавства, грошових компенсацій за невикористану відпустку;
— суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати;
— оплата робочого часу працівників, які залучаються до виконання державних або громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час, та інші виплати, передбачені чинним законодавством.
Залежно від одиниці виміру, за якою обчислюється фонд заробітної плати (людино-година, людино-день, людино-місяць тощо), розрізняють годинний, денний, місячний (квартальний, річний) фонд заробітної плати.



продукти́вність і трудомісткість пра́ці

Продукти́вність пра́ці— це показник трудової діяльності працівників. Характеризує кількість продукції, виробленої в одиницю часу, або витрати часу на виробництво одиниці продукції.

методи вимірювання продуктивності праці

Натуральний метод вимірювання П.п. базується на обліку роботи в натуральному вираженні (тоннах, метрах, м3) за одиницю часу – місяць, рік, зміну, годину.
Трудовий метод вимірювання П.п. полягає в обчисленні витрат праці, затрачених на одиницю продукції. Показник, що обчислюється таким чином, характеризується трудомісткістю робіт і є оберненою величиною натурального показника.
Вартісний метод вимірювання П.п. полягає в тому, що для розрахунків приймають весь обсяг товарної (валової) продукції підприємства, що виготовлена (реалізована) за одиницю часу.
Метод умовних одиниць застосовується для вимірювання П.п., коли випускається дек. видів продукції. Для цього методу використовуються умовно натуральні одиниці, що забезпечують зведення всієї різноманітності видів продукції до одного умовного, виходячи з певних властивостей продукції.
Резервами зростання продуктивності праці є використані можливості економії затрат праці, які виникають внаслідок дій тих чи інших факторів. Значну роль відіграє науково-технічний прогрес: застосування нової техніки, удосконалення системи машин, впровадження комплексної механізації, інженерних комунікацій, необхідних для виконання процесів, а також передових технологій та наукових розробок сприяють підвищенню продуктивності праці, модернізація діючого обладнання. Адже оновлюється матеріально-технічна база, скорочуються витрати ручної праці.
Суттєвий вплив має організація процесу виробництва. Вона дає змогу знаходити найбільш досконале управління виробництвом, раціональні прийоми виконання операцій та виявлення інших важливих чинників.
Трудомісткість — один з показників продуктивності праці, він являє собою суму затрат живої праці на виробництво одиниці продукції.
Трудомісткість одиниці продукції визначається відношенням затрат на виробництво до обсягу випущеної продукції за певний період
Технологічна трудомісткість (Т_т) визначається затратами праці основних робітників — відрядників і погодинників. Вона розраховується за виробничими операціями, деталями, вузлами, готовими виробами.
Трудомісткість обслуговування (Т0) являє собою затрати праці допоміжних робітників основних цехів і всіх робітників допоміжних цехів і підрозділів, зайнятих обслуговуванням виробництва, її розрахунок здійснюється за кожною операцією, виробом або пропорційно технологічною трудомісткістю виробів.
Виробнича трудомісткість (Т_в) складається з трудомісткості технологічної і трудомісткості обслуговування, тобто це затрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці робіт:

Форма № 1-ПВ і №3-ПВ звітність з питань праці

Звіт форми №1-ПВ заповнюється тими підприємствами (установами, організаціями), які своєчасно не розрахувалися з працівниками по заробітній платі, строк виплати якої був установлений до 10-го числа (включно), незалежно від тривалості заборгованості

В звіт входить:

- У рядку 101 по графі 1 відображається сума заробітної плати, нарахованої за період з початку року, в тому числі за останній звітний місяць

- У рядку 102 відображається сума, що її належить виплатити: нарахована заробітна плата (рядок 101) зменшена на суму обов'язкових утримань (прибуткового податку, а також зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування та соціальне страхування на випадок безробіття).

- У рядку 103 відображається сума нарахованої до виплати заробітної плати на 10-те число, а її розподіл за терміном утворення - у рядках 106 і 107.

-У рядку 105 відображається загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати

У рядку 106 відображається сума заборгованості з виплати заробітної плати, що була утворена до 10-го січня звітного року і не погашена на дату подання звіту.
У рядку 107 відображаються суми невиплаченої заробітної плати, що нараховані у поточному році, починаючи з січня.
У рядку 108 відображається облікова чисельність штатних працівників облікового складу на дату подання звіту, яким не виплачена заробітна плата у встановлений строк, незалежно від терміну заборгованості. Дані графи 1 більше або дорівнюють даним графи 2.
У рядку 109 відображається сума простроченої заборгованості з виплати всіх видів допомоги (з тимчасової непрацездатності, у зв'язку з вагітністю та пологами, при народженні дитини) крім зазначеної у рядках 111-112, які виплачуються коштом фондів соціального страхування.
У рядку 110 відображається фактична виплата суми заборгованості за попередні роки. При цьому рядок 106 зменшується, у порівнянні зі звітом за минулий місяць, на величину, зазначену в рядку 110 у графі 2.
У рядках 111-112 відображаються суми заборгованості з виплати нарахувань згідно з "Правилами відшкодування власником підприємства (установи, організації) або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків".
У рядках 109, 111, 112 у графі 1 відображається загальна сума боргу незалежно від терміну її виникнення.
Облікова чисельність штатних працівників облікового складу, яким не виплачена заробітна плата у встановлений строк, на дату складання звіту (розділ І, рядок 108 графи 1) розподіляється за терміном заборгованості у ІІ розділі у відповідних рядках по графі 1. У графі 2 розподіляються суми заробітної плати, не виплаченої працівникам, зазначеним у графі 1 (розділ І, рядок 105, графа 1).

Підставою для складання форми N 3-ПВ є документи первинного обліку: накази, табелі обліку, довідки та інші офіційні документи, що підтверджують неявки на роботу.

У рядок 302 включаються всі фактично відпрацьовані працівниками години, враховуючи надурочні і відпрацьовані у вихідні (за графіком), святкові і неробочі дні, а також – години праці надомників та за період службових відряджень.
У рядку 303 враховуються години роботи, які відпрацьовані понад установлену законодавче тривалість робочого часу.
У рядок 305 включаються людино-години щорічних відпусток -основних та додаткових (крім додаткових у зв'язку з навчанням та творчих).
У рядку 306 відображаються неявки на роботу через хворобу, які підтверджені лікарняними листками або довідками лікувальних закладів.
У рядку 307 ураховуються людино-години відсутності працівників у зв'язку з навчанням та творчими відпустками.
У рядку 308 враховуються людино-години відсутності працівників, які, згідно з договором між підприємствами, працювали на іншому підприємстві, де їм виплачували заробітну плату, а за основним місцем роботи - включалися до облікової та середньооблікової кількості штатних працівників.
У рядок 309 включаються людино-години неявок з дозволу Адміністрації.
У рядку 310 ураховуються людино-години додаткових відпусток без збереження або з частковим збереженням заробітної плати, які надаються у порядку, визначеному колективним договором або адміністрацією підприємств (установ, організацій) самостійно.
У рядку 312 враховується кількість людино-годин, які не відпрацьовані працівниками (в порівнянні з установленою тривалістю робочого тижня) у зв'язку з переведенням їх на роботу з неповним робочим часом з причин простою підприємства або скорочення обсягів робіт.
У графі 2 за рядками 305, 306, 310-312 враховуються працівники, які були відсутні на роботі зі вказаних причин.
У рядку 313 ураховуються втрати робочого часу через простої (цілозмінні та внутрішньозмінні).
У рядку 314 ураховуються людино-години неявок через масові невиходи на роботу (страйки).
У рядку 315 ураховуються людино-години неявок тих працівників, які здійснили прогули.
У рядку 316 ураховується час, не відпрацьований у міжсезоння, який отримується як добуток числа працівників, що не з'явились на роботу, на встановлену тривалість робочого часу.
У рядку 501 враховується кількість працівників, які прийняті на підприємство впродовж звітного періоду.
У рядку 502 враховується кількість працівників, які вибули з підприємства.
У рядку 505 відображається облікова чисельність штатних працівників, яка визначається на останню дату звітного періоду.
У рядку 506 виділяється облікова кількість працівників, які на останню дату звітного періоду працювали в умовах вимушеної неповної зайнятості, тобто перебували у відпустках з ініціативи адміністрації або працювали в режимі скороченого робочого часу (неповний робочий день, тиждень).
У рядку 507 відображається кількість працівників, що працюють на умовах безстрокового трудового договору, який укладається на невизначений строк.
У рядку 508 відображається облікова чисельність працівників:

• іноземних громадян, тобто осіб, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України;
• осіб без громадянства, тобто тих, які не належать до громадянства будь-якої держави.

У рядку 601 відображається кількість укладених на підприємстві колективних договорів.
У рядку 602 відображається кількість укладених на підприємстві колективних договорів, які були зареєстровані в районних державних адміністраціях.
У рядку 603 відображається кількість працівників, на яких поширюється дія колективного договору, тобто тих, які перебувають у штаті підприємства.
У рядку 604 слід указати суми витрачених коштів на додаткові (непередбачені законодавством) пільги та виплати працівникам і членам їхніх сімей.
У рядках 605, 606 заповнюється розмір мінімальної місячної ставки (окладу), встановлений галузевою угодою, а також прийнятий колективним договором, відповідно.
У рядках 607-609, графі 1 заповнюється кількість зобов'язань (пунктів), передбачених у колективному договорі за відповідною тематикою