Шпорка

Суть,значення та види  поділу праці

(Суть, межі та значення поділу праці)

Процес праці потребує її організації на основі поділу й кооперації, яка покликана сприяти не тільки отриманню економічного ефекту, але й розвитку людини.

Поділ праці як спеціалізація трудової діяльності, що призводить до виділення її видів, з доісторичних часів був основним фактором зростання продуктивності праці. В певній формі поділ праці існує на всіх рівнях людської діяльності: від світового господарства до робочого місця та сім'ї.

Поділ праці - це об'єктивний процес територіального та професійного відокремлення окремих видів діяльності людей. Він є обов'язковим і невичерпним в просторі та часі.

Значення поділу праці як з економічної, так і з соціальної точки зору надзвичайно велике. Розділяючи трудовий процес на менш складні елементи, створюється можливість його виконання меншою кількістю працівників більш нижчої кваліфікації, знижуються витрати виробництва, забезпечуються умови для механізації чи автоматизації, що сприяє суттєвому зростанню продуктивності праці.

В основі поділу праці лежить розмежування суспільної праці на виробничу і невиробничу сфери, а всередині останніх - на більш вузькі сфери трудової діяльності. Наприклад, виробнича сфера ділиться на групи галузей (промисловість, сільське господарство, транспорт та ін.), невиробнича - на такі галузі, як наука, освіта, охорона здоров'я, пасажирський транспорт та ін.

Для упорядкування цієї піраміди поділу праці в суспільстві й'ого прийнято розглядати в трьох аспектах: загальному, частковому та одиничному.

(Види поділу праці):

Загальний поділ праці - це процес відокремлення сфер трудової діяльності в масштабах суспільства. Результатом такого поділу є виокремлення виробничої і невиробничої сфер діяльності.

Частковий поділ праці - це поглиблений процес поділу різних видів трудової діяльності всередині кожної сфери на галузі та окремі спеціалізовані підгалузі, підприємства чи організації. Окреме підприємство є межею часткового поділу праці.

Одиничний поділ праці - це поділ праці всередині підприємства, по-перше, між його структурними підрозділами (цехами, дільницями, бригадами, відділами), по-друге, між професійними групами працівників, а всередині групи - між працівниками різних рівнів кваліфікації, і, по-третє, - поопераційний поділ трудового процесу, який може поглиблюватись до окремих трудових прийомів. Одиничний поділ праці й пов'язані з ним проблеми - один із основних напрямків наукової організації праці.

Всі ці напрямки дозволяють працівнику виконувати роботу якісно та більш продуктивно.

Для сучасного виробництва характерним є виокремлення окремих процесів та робіт, що дозволяє спеціалізувати засоби праці, працівників і значно скоротити виробничий цикл. З іншого боку, праця всіх працівників на підприємстві є колективною. її результати залежать від того, в якій мірі забезпечено дотримання необхідних кількісних та якісних пропорцій у поділі праці за окремими ланками виробництва, робочими місцями та в кооперації праці як окремих виконавців, так і виробничих колективів.

Х-ка колективних форми організації праці

(Форми та принципи організації праці трудових колективів)

На підприємствах організація праці здійснюється за двома формами - індивідуальною та колективною.

Різновиди форм колективної організації праці

Раціональними формами організації праці вважаються такі, які забезпечують ефективне використання робочого часу працівників і засобів виробництва, розвиток персоналу та створюють нормальні умови праці.

Під впливом технічного прогресу всі форми організації праці розвиваються та змінюються. Змінюються пропорції і взаємозв'язки між професіями та спеціальностями, підвищується кваліфікація працівників, ряд старих професій відмирає. В цих умовах одним з основних завдань організації праці є суміщення професій і функцій.

В даний час на підприємствах розвиваються наступні форми організації праці:

1.-  суміщення професій, розширюється профіль та об'єднуються зони їх обслуговування;

2.-  комплексні, спеціалізовані та наскрізні бригади;

3.-  міжцехова і внутрішньоцехова кооперація спеціалізованих цехів, дільниць, відділів тощо;

4.-  багатоверстатне, багатоагрегатне обслуговування й організація праці на конвеєрних лініях.

1.Суміщення професій і функцій

В умовах автоматизованого виробництва змінюється структура балансу робочого часу, зростає кількість вільного часу в працівників (оператори, наладчики, електрики), які очікують закінчення автоматичного циклу.

При суміщенні функцій працівник зберігаючи попередній профіль своєї роботи, частково виконує обов'язки іншого працівника, що сприяє скороченню потреби в персоналі.

Суть суміщення професій полягає в тому, що працівник протягом встановленої законом тривалості робочого дня поряд із своєю основною роботою виконує додаткову роботу іншого працівника, яка відноситься до суміжної професії. Суміщення професій дозволяє вирішувати соціальне завдання - покращується зміст і престижність праці, знижується монотонність.

Суміщення професій класифікується за наступними ознаками:

1. За видами суміщення професій, робіт, функцій:

-  суміщення основних функцій з основними;

-  основних функцій з допоміжними;

-  основних функцій з функціями з обслуговування обладнання;

-  допоміжних функцій з основними.

2. Суміщення може бути простим (суміщається одна професія) і комбінованим (суміщається декілька професій).

3. За ступенем суміщення:

-  повне;

-  часткове.

4. За порядком суміщення:

-  паралельне;

-  послідовне.

2.багатоверстатне обслуговування Поряд з суміщенням професій та функцій важливим напрямом удосконалення поділу й кооперації праці, раціонального використання сукупного фонду робочого часу та розширення профілю роботи виконавців є багатоверстатне обслуговування.

Багатоверстатне обслуговування - це обслуговування працівником або групою працівників одночасно протягом робочої зміни декількох верстатів чи агрегатів.

Основною умовою використання багатоверстатного обслуговування є те, що машинно-автоматичний час кожного верстату повинен бути більшим або дорівнювати тому часу, протягом якого працівників зайнятий обслуговуванням всіх інших верстатів.

В практиці найбільшого поширення набули два варіанти багатоверстатного обслуговування:

-  обслуговування декількох верстатів-дублерів, тобто верстатів, не пов'язаних загальним ритмом роботи з іншими та які працюють незалежно один від одного, тобто зупинка одного з них не викликає зупинки іншого;

-  обслуговування верстатів, пов'язаних загальним ритмом роботи.

В промисловості застосовують три методи багатоверстатного обслуговування:            черговий (сторожовий), маршрутний і маршрутно-сторожовий.

При сторожовому методі працівник спостерігає за роботою всіх верстатів, підходить до них, коли в цьому є потреба.

При маршрутному методі працівник за певним маршрутом обходить об'єкти, зупиняючись там, де потрібно щось зробити.

Маршрутно-сторожовий метод поєднує сторожовий і маршрутний методи.

3.Організація праці на поточних і конвеєрних виробництвах

Потокові лінії - це комплекс взаємопов'язаних між собою робочих місць, розміщених за ходом технологічного процесу. Вони створюються для виробничого процесу із виготовлення однотипних виробів. Для ефективної організації потокового виробництва потрібно,     щоб     попераційний     поділ     праці     чітко поєднувався із кооперацією. Робота в єдиному виробничому ритмі та персональна відповідальність кожного працівника, зайнятого на потоці, за доручену йому операцію створює тісний зв'язок між результатами праці окремого працівника і роботою всього колективу. У зв'язку з цим при потоковому виробництві найбільш доцільною є бригадна форма організації праці, що дозволяє максимально застосовувати принцип взаємозамінності і взаємодопомоги. Бригади повинні включати всіх працівників, які обслуговують потокову лінію. За цієї форми організації праці створюються умови для освоєння працівниками суміжних професій і запровадження суміщення основних і додаткових функцій.

Однією з форм поділу і кооперації праці на виробничій ділянці є організація праці на конвеєрах (безперервних та пульсуючих). Особливістю роботи конвеєра є рух предметів праці і регламентований ритм, що передбачає поопераційний поділ праці з концентрацією робіт в певній робочій зоні. Працівник повинен виконувати конкретну роботу (операцію) за час находження предмету праці в його зоні (при безперервному русі) або за час зупинки (на

Організація обслуговування робочих місць

(Основні вимоги до раціональної організації та обслуговування робочих місць)

Обслуговування робочих місць - це надання різних послуг, які дозволяють працівникові виконувати свої безпосередні функції, не відволікаючись на виконання другорядних, допоміжних і підсобних робіт, тобто робіт низької кваліфікації. Робота з удосконалення організації праці в будь-якому напрямку буде малоефективною, якщо виконавець буде постійно відволікатись від основної роботи для виконання допоміжних функцій або ж буде простоювати в очікуванні їх виконання.

Від ефективної організації системи обслуговування робочих місць залежить продуктивність праці, ритмічність виробництва, якість роботи та продукції. Система обслуговування - це найбільш активна складова виробничого процесу з регламентованого забезпечення робочих місць всім необхідним для безперебійного й ефективного функціонування.

Об'єктами обслуговування робочих місць є: знаряддя праці, предмети праці та працівники.

Система обслуговування робочих місць повинна бути:

-  комплексною (включати всі функції обслуговування і забезпечити їх узгодженість та зв'язок);

-  раціональною            (оптимально            поєднувати централізовані та децентралізовані види обслуговування);

-  гнучкою, оперативною (забезпечувати можливість оперативного, швидкого втручання та реагування при виникненні відхилень від нормального ходу обслуговування);

-   прогресивною (враховувати можливості техніки та технології, можливості стандартизації і уніфікації);

-  плановою (бути частиною внутрівиробничого планування, організовуватись на основі розрахунків обслуговування для кожного робочого місця, узгоджуватись з системою оперативного планування та змінних завдань);

Обслуговування повинно здійснюватися в розрізі об'єктів за такими функціями:

І) обслуговування засобів праці:

-  інструментальна (забезпечення інструментами, заготовками, ремонт інструментів);

-  налагодження і нідналагодження обладнання;

-  енергетична (забезпечення робочих місць всіма видами енергії);

-  ремонтна (підтримка в робочому стані обладнання);

-  ремонтно-будівельна          (ремонт          приміщень, оргоснащення).

2) обслуговування предметів праці:

-  складська         (прийом,         облік,         збереження, комплектування і видача матеріалів, товарів, виробів);

-  транспортна (доставка до робочих місць предметів праці та вивезення готової продукції);

-  контрольна (контроль якості сировини, матеріалів, продукції).

3) обслуговування працівників:

-  інформаційне забезпечення, виробничий інструктаж, розподіл робіт, видача виробничих завдань;

-  санітарно-гігієнічне обстеження, медичне та господарсько-побутове обслуговування, охорона праці.

Системи обслуговування залежать від конкретних умов виробництва, типу виробництва і характеру праці.

Залежно від рівня централізації виробництва використовують три види обслуговування робочих місць: централізоване, децентралізоване і змішане.

Централізоване - передбачає зосередження функції обслуговування в одному центрі, в межах цеху виробництва, відділу або підприємства в цілому.

При децентралізованому функції обслуговування виконуються самими працівниками або допоміжним персоналом, який працює в цих підрозділах. При цьому способі забезпечується більш висока оперативність вирішення завдання робочих місць

При змішаному обслуговуванні - частина функцій виконується централізовано, а частина - децентралізовано.

Умови праці та фактори їх формування

Умови праці - це сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров'я та працездатність людини в процесі праці. Умови праці на кожному робочому місці формуються під впливом групи факторів: виробничих, санітарно-гігієнічних, факторів безпеки, інженерно-психологічних, естетичних та соціальних.

Виробничі фактори обумовлені особливостями техніки і технології, рівнем механізації і автоматизації праці, якістю оснащення робочих місць, режимами праці і відпочинку. Від них залежать фізичні зусилля і нервова напруга, робоче положення працівника, темп і монотонність роботи.

Санітарно-гігіснічні фактори - це температура, вологість, забрудненість повітря, шум, вібрація, освітленість на робочому місці.

Фактори безпеки передбачають захист працівників від травм, уражень струмом, хімічного і радіаційного забруднення.

Інженерно-психологічні         фактори         визначають

комфортність на робочих місцях, досконалість конструкції техніки, органів управління і засобів контролю за ходом технологічного процесу, зручність обслуговування машин і механізмів.

Естетичні фактори визначають красу виробничого середовища, приємність форм, кольорів і звуків на робочому місці, заспокійливе оформлення зон відпочинку тощо.

Соціальні фактори визначаються взаємовідносинами в трудовому колективі, стилем керівництва, місією і цілями підприємства та мірою їх ідентифікації з інтересами працівника. Під дією цих факторів формується морально-психологічний клімат в колективі.

Атестація і раціоналізація робочих місць

Атестація робочих місць - це комплексна оцінка кожного робочого місця на його відповідність науково-технічним, організаційним і соціальним вимогам. Отже, атестація - це комплексна перевірка відповідності робочих місць встановленим вимогам.

Завданнями атестації робочих місць є:

-  приведення робочих місць до технічних і соціальних вимог, зменшення обсягу ручної праці, покращення її змісту;

-  покращення використання основних виробничих фондів за рахунок ліквідації застарілого обладнання, концентрації робіт на новому обладнанні, підвищення змінності;

-  покращення умов праці на кожному робочому місці;

-  підвищення кваліфікації працівників.

Атестація робочих місць дозволяє обґрунтувати встановлення доплат і пільг за роботу в несприятливих

мовах; перевірити обґрунтованість норм витрат матеріальних ресурсів; ефективніше використовувати фінансові вкладення.

Процес атестації робочих місць здійснюється в три етапи.

На першому етапі проводиться облік робочих місць: визначається кількість робочих місць, здійснюється класифікація і групування за видами та характером використання, за категоріями працюючих на робочих місцях.

Другий етап - це сама атестація робочих місць, тобто комплексна оцінка за трьома рівнями:

1)  технічним;

2)  організаційним;

3)  умовами праці і техніки безпеки.

Третій етап - раціоналізація робочих місць. Раціоналізація - це сукупність організаційно-технічних заходів, які розроблені на основі даних атестації та спрямовані на удосконалення діючих робочих місць і покращення їх використання.

Види режимів праці та відпочинку

Серед факторів підвищення ефективності праці особливе місце належить раціональному режиму праці і відпочинку. Від його структури залежить динаміка втоми, відновлюваність функцій організму, працездатність і здоров'я людини, надійність і продуктивність праці.

Під режимом праці та відпочинку розуміють загальну тривалість трудової діяльності протягом доби, тижня, місяця, року, частоту і тривалість періодів трудової активності та перерв у процесі цієї активності, співвідношення і чергування цих періодів. Режим праці включає характеристики самого трудового процесу -інтенсивність чи екстенсивність, а також допустиму тривалість дії шкідливих факторів.

Режим праці і відпочинку - це встановлений для кожного виду робіт порядок чергування і тривалість періодів роботи та відпочинку.

Є такі види режимів праці та відпочинку:

-  змінний;

-  добовий;

-  тижневий;

-  місячний;

-  річний.

Основними елементами змінного режиму праці та відпочинку є встановлена загальна тривалість робочого дня, початок і закінчення роботи, час обідньої перерви, періодичність і тривалість інших регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку включає встановлену кількість і чергування змін, початок і кінець роботи в змінах, перерву на відпочинок.

Тижневий режим праці та відпочинку характеризується встановленою кількістю робочих днів і годин, порядком чергування днів роботи та відпочинку, чергуванням роботи в різні зміни.

Річний режим праці та відпочинку характеризується загальною кількістю днів і годин роботи, періодичністю і тривалістю основної і додаткової відпусток.

Для підвищення працездатності протягом всього робочого дня велике  значення  має  характер,  розмір  і тривалість перерви. Висока працездатність і продуктивність праці залежать від регламентації фізіологічно обґрунтованих перерв для попередження зниження продуктивності праці. На роботах, що вимагають високої нервової напруги й уваги, доцільно частіше вводити короткі перерви, тривалістю 3-5 хв., на важких роботах - до 10 хвилин. Залежно від характеру роботи перерви на відпочинок мають складати від 3 до 25 % оперативного часу зміни.

Поняття й завдання організації праці в умовах підприємства

Організація праці - це система науково обгрунтованих заходів раціонального поєднання працівників із засобами виробництва, з метою створення сприятливих умов праці для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Це процес приведення трудової діяльності у певну систему, що характеризується внутрішньою упорядкованістю, узгодженістю і спрямованістю взаємодії людей для досягнення спільної мети.

Організація праці спрямована на вирішення наступних взаємопов'язаних груп завдань:

- економічних - ефективне використання робочого часу, зниження трудомісткості продукції, удосконалення процесу використання устаткування за часом і потужністю, підвищення якості продукції;

-  організаційних - встановлення порядку та послідовності виконання робіт; створення умов для безперервної роботи працівників, забезпечення повної та рівномірної їхньої завантаженості, індивідуальної та колективної відповідальності за результатами діяльності; створення діючої системи стимулювання праці та її нормування;

-  психофізіологічних - оздоровлення та удосконалення умов праці, усунення зайвих витрат енергії працівників, забезпечення психологічної сумісності;

-  соціальних              підвищення змістовності та привабливості праці; створення умов для розвитку працівників, підвищення їхньої кваліфікації і розширення професійного профілю; реалізація трудової кар'єри і підвищення добробуту.

Основні напрямки та об'єкти організації праці

Досягнення ефективного виробництва на підприємстві можливе при належному вирішенні техніко-технологічних, економічних,   психофізіологічних   і   соціальних   завдань

організації праці.

Техніко-технологічне завдання полягає в удосконаленні організації праці, обладнання, матеріалів і технологій. Технологія виробництва передбачає порядок і послідовність виготовлення продукції. Впровадження нових форм організації праці потребує нових технічних і технологічних рішень, внесення змін в конструкцію обладнання, устаткування та інструментів. Обладнання має бути надійним, відповідати вимогам, забезпечувати безпеку праці та можливість обслуговування обладнання, покращувати умови праці виконавців.

Економічне завдання передбачає досягнення максимально можливої економії праці при виробництві продукції високої якості.

Вирішення психофізіологічного завдання забезпечує створення сприятливих умов праці на робочих місцях, які дозволяють досягти високої і стійкої працездатності людини завдяки використанню фізіологічно обгрунтованих режимів праці та відпочинку, оптимізації темпу робіт.

Соціальне завдання полягає у забезпеченні задоволеності працею на основі збільшення матеріального достатку та професійного росту працівника у відповідності до вимог науково-технічного прогресу.

Основні форми професійної підготовки працівників на підприємстві

Типи професійного навчання: 1) Безпосереньо на підприємстві 2) За межами підприємства 3) Самостійна підготовка

Види професійного навачання: 1)Первинна професійна підготовка 2) Перепідготовка робітників 3) Підвищення кваліфікації

Характер професійного навчання: 1) Підготовка працівників з відривом від виробництва

2) Підготовка працівників без відрива від виробництва

Мета: забезпечення належного рівня підготовки робітників відповідно до вимог робочого місця. Створення умов для професійної мобільності робітників.  Підвищення рівня продуктивності праці, якості продукції, конкурентноспроможності підприємства. Результати професійного навчання оцінюються кваліфікаційною комісією в процесі атестації робітника.

Організаційно-економічні фактори зростання ефективності виробництва

Основні фактори – продуктивність праці, організація робочого місця, забеспечення нормальних умов праці, зниження втрат в процесі виробництва, надання послуг належної якості